Якби мене хтось заздалегідь попередив, що саме чекає на мене тієї неділі, то я волів би не прокидатись. Чесне слово. Найгіршим є те, що коли біда стоїть на порозі і вже приготувала свій чортів кулак, аби постукати в двері, про неї навіть не здогадуєшся.

«Вісімдесят вікон. Перша історія Данила Славіва»

 

Ми можемо спробувати розібратись в цьому. Заплющ очі і подумки перенесись з Юлею далеко-далеко, скажімо, в Арктику, на острів Гренландія, де довкола безкраї крижані пустелі. Уявімо, що ви відстали від групи і гадки не маєте, де знаходиться наметове містечко. Протягом години ви блукаєте, холод пробирає ваші тіла, ви зголодніли, за спиною відчувається важке дихання смерті. Вам здається, що це кінець. Аж раптом ви натрапляєте на сліди групи. З підвищення, якого дістаєтесь, помічаєте табір. Здавалось би, що це і є порятунок, адже знаєте напрямок, в якому рухатись, відтак за яку годину дістанетесь тепла. Однак, не пройшовши й сотні метрів, Юля підвертає ногу. Вона й без того вже вибилась із сил, а тут ще таке стається. Вона не може більше рухатись, тому перед тобою постає вибір: покинути її і самому рятуватись, або ж залишитись із нею в очікуванні вірної смерті. Що б ти зробив?

«Всупереч сказаному»

 

Голос каже: «Ти повинен лише цим займатись!» – і я слухаю.
Голос каже: «Крістіане, ніяких гулянь!» – і я слухаю.
Голос каже: «Тобі не варто заводити знайомства!» – і я слухаю.
Цей голос є для мене Богом.
Моя мрія – стати глухим.

Я часто сиджу на підвіконні та дивлюсь в бік бази ВПС. Вона одна з найбільших в країні і щоразу, коли на посадку заходять військово-транспортні літаки Сі-5 та Сі-17, я задумуюсь, чи не везуть вони загиблих. Відомо, що цю базу використовують як тимчасовий морг для американських солдатів, які полягли на війнах за океаном.

Моя інша мрія – я хочу підірватись на міні і опинитись в цьому морзі. Я буду вдома, і я буду глухим.

«Оцінювач»